ну що ж.. все почалося із невинної акробатики. мене і до того після уроку класики все боліло, ну і тут почалося..
всі ті кляті розтяжки, сидіти на шпагатах по 3 хв. і я майже сіла на шпагати!!! дупу втягнула спинку рівно ноги вперед руки вгору не рухатись 3 хвилини. потім ше всякі з компонентами. чорт, це абалдєнно. ця біль. ти відчуваєш, що ти працюєш а не лежиш на дивані і вконтакті
але потім 15хвилинна перерва все поміняла. ну, руки і ноги в нас тряслись і ми не могли нічого робити. розминку проводили дівчата з групи, в якій я б мала бути.розминка галіма, потім діагональ галіма. ну всьо галімо. я не кажу що я б провела краще, але я хоча б старалася.
потім прийшов віііін. чмафкілафкіабнімафкі і всі так оо а звідки ти його знаєш бла бла бла. він що тобі однокласник чи як??
почалися танціпляски. в нас, як виявляється, була зведена репетиція через 4 людей з моєї групи, які вже знають танець бо ходять набагато довше за всіх решта і щоб їх вибирали щоб доставляти в основний склад.
ну і ясно що всі забили на тих, хто ще вчить.
і тут ми типу танцюєм, щось таке. і в один момент я розумію що Я БЛЯХА БЄЗДАРЬ ПРОСТО!!! по -ідеї я б мала бути лідеркою в групі, бо я той танець трошки вчила весною коли повернулася з франнції..але бліін. я все забула, все неправильно завчила. і наново перевчитися не можу. Я БЕЗДАРЬ. мені пару раз так і хотілося вискочити з залу і піти тупо ридати. це вже не вперше. за цей рік вперше.минулого року я теж ледь не зірвалась, проте тоді вибігла поплакала трошки і повернулася.
я розумію, що я маю бути вища за це. я розумію, що не все вдається з першогго разу. АЛЕ СКІЛЬКИ МОЖНА?!!! ну блін я ж стільки то все вчу, дійсно стараюся. а виявляється що я просто бездарь.може я себе і накручую, але я тільки це і бачу в очах викладачів на танцях. коли говоряться якісь зауваження всій групі в мене в голові одне- це через мене нам роблять зауваженння. я все всім порчу.
ну. я як завжди, в своєму стилі.
і в голові одне- навіщо я повернулася? мене дівчата тут явно не раді бачити. мені має бути на думку інших. але я в своїй думці навіть себе понижую. я розумію, що таке реальність. я знаю, що вона жахлива.але я не хочу з нею миритися.мені боляче
і прийшла я додому.набрала ванну з пінкою, всьо па стілю. потім пару слів від своїх. і я в істериці. в голові тільки мої сьогоднішні невдачі на танцях. так я і пролежала півгодини в ванні, ридаючи.