Коли писала цей пост їхала в машині, дивилась в вікно і світ ззовні був сірий, буденний і нечіткий. Світ якось змінився й помутнів, всього-навсього від "позвони їй"… І тут душа почала боліти і обливатися гіркими сльозами, вони рвались назовні і лише тоненькі повійки стримували океан солоних і наболілих сліз. Я знала, приїду додому і сильна А зникне, стане вразливою, поплаче і їй стане легше.

Ще більшого болю завдавала думка, що ніхто не зрозуміє і не зможе розрадити…