Ти дивився здивовано на мене, не розуміючи куди поділося оте моє шалене кохання.

Я стояла і нервово перебирала своє волосся руками, плакати хотілось, та не треба, бо знала що якщо в цю мить дам слабину, то вже не зможу піти від тебе. Так, я слабка. Була б сильнішою- змирилася з постійними сварками, намагалася б зробити наші стосунки ніжними… Хоча де візьметься ніжність, якщо ми поводимо себе як садисти?

Згадай тільки, коли ти востаннє дарував мені квіти? Коли я востаннє казала тобі що кохаю? Тий дивний вечір на довго заляже у моїй памяті, та й у твоїй, я впевнена, теж. Ми довго мовчали. Наче за весь час що були разом встигли виговорити всі слова… Знаєш, мабуть все-таки є ліміт у всьому, і наші стосунки- це не виключення.

Ми попрощались, ти відкрив двері, й тихо вийшов.

Vesna