Царство постатей вже й не дивувалось моїй присутності. Чай у тому царстві вже мав би закінчитися, бо ж так часто вечорами сумні думки, як залишки заварки, шниряли океанами мого тіла. Та й те тіло мало б вже втопитися у безмежній кількості випитого чаю, або хоча б замінити кров, яка даремно тече тими жилами.

Виїхавши з мого серця, кредит несплаченої оренди все ще записаний у чеках життєвих катастроф, коли моє ім’я вже давно стерте навіть з твого невичерпного словарного резервуару. Діряві плівки з діафільму вже стали вечерею, як і титри нової серії спогадів «про все те ж» перед впаданням у лапи сну. Та я й не здивуюсь, якщо часом почую в людському шепотінні активне розповсюдження пліток про людину, що згубила свій пульс від гикавки. Знатиму, що то ти. Ловитиму косі підозрюючи у тому мене погляди. Стану щоденним раціоном для совісті. Бо ж виходить, кисень з твоїх легень зникне через те, що ще не вигадали памятовидалювач чи спогадостирач, не ставили досліди на тих, хто має людський облік. Перший бажаючий був би вгадайте хто.

Тому й проживаю у крученій сходами квартирці, ховаюсь від пліток чи може вже й шукаючих мене всевишніх. Живу мізантропським життям у тому Царстві Постатей, де постаті - ми з тобою. У загубленому часом минулому.

p/g