Я чогось вважала, що той хвильовицький… хвильовістичний запис був зроблений спешл для Віти Павлюк, бо крім любих мертвих ти спілкуєшся українською тільки з нею.

Мені було так дивно читати те, про що я бесперервно думаю десь останній тиждень, хоч і написане воно іншими словами. Що робити, коли людяність (у поганому розумінні) стискує тебе з усіх боків, а ти настільки звикла до очікування ії, що вже не можеш примусити себе з нею боротися? Фу, гидота якась. Жизни катастрофически не хватает размаха и безумия. И если раньше душа была способна раздуваться до таких размеров, чтобы вместить в себя это безумие и размах, то теперь сжалась иссушенной тряпочкой на радиаторе отопления - на что она годна? Разве что на полировку этрусских ваз и прочих произведений искусства.