єслі все це время струна була натянута і отривалось просто по маленькій частічкі, то сьогодні я чуствую, шо пару днів і вона просто порветься. а потом просто не свяжеш назад. ну от ніяк. я не поминаю абсолютно, чого іменно зо мной таке. я знаю, шо я не перша і не последня, но мазафака, разве нельзя в це все дерьмо добавлять хоть чуть-чуть шось хароше. просто пошліть мені нормальний характер або розвинутий мозг. і я правда успокоюсь. ну ше як вариант, красоти капельку. блять, ну хоть шото! я каждий день повторяю собі, шо я уже не можу. і да всяка поебень типа самовнушение, мислі - начало поступков… но грань межу самовнушением и самообманом дуже тоненька. я в брехні, причом своїй же собственній жить не хочу. хотя, на самом деле, неизвесно як лучше.