ти б ще трохи побув і не йшов так раптово,
бо без тебе так глухо, пронизливо-срібно.
ти б послухав мою, як і в тебе, вимову,
я вже теж замість [с] кажу [ш], щось подібне.
в мене теж, як і в тебе, вже губи напружені,
і не усмішка – подив, і очі засмучені,
і хода вже повільна, і шарф теж простуджений –
бачиш, я за тобою по-справжньому скучила.
ти не йди, ти ще встигнеш, вона почекає,
я ж чекала, хіба їй не стачить терпіння.
а вона
ну хіба вона щось відчуває
їй же байдуже, хто що на кого розмінює.