Розцвітали троянди, птахи щебетали, в повітрі вітав смак насолоди…
Все розкривалось, виставляючи на показ свою внутрішню і дійсну красу …
Прийшла весна, пора тепла і кохання, пора пошуку і єднання закоханих сердець, які на рівні з природою відкривають свої почуття, хтось вперше, хтось як вперше…
Але на противагу усій красі Маруся віяла холодом і смутком, зима і мороз ніяк не могли покинути її душу…
Своєю несамовитою зовнішністю вона зачаровувала молодих хлопців, і не тільки молодих…
Но жоден з них не в змозі був розтопити той згусток льоду, що залишився на її серці …після нього…
Того єдиного принца, який наповнював її душу теплом і ласкою, ніжністю, якої саме вона потребувала…
Відштовхуючи усіх вона чекала, надіялась на його повернення…
Той один, перший, якому була відкрита тайна дівочої душі, той, який отримав її всю повністю…
Той хто став першим, зламавши бутон її несамовитої квітки, наповнюючи її власницю насолодою і радістю …
Пошкодивши грати тієї загадки, викинув той пелюсток насолоди, як зів’ялу троянду, до ями розбитих сердець, зруйнувавши фундамент побудований двома, обрікши її на страждання…
Самотність і смуток, недовіра до усього світу оточувала її…
Навіть та весна чудесна, не змогла залічити рану, залишену Принцом на серці тому, яке йому досталось…

М.Подворный