коли ти ідеш повз мене, враз зникає моя гідність.
не людина – тільки губи, не думки – а тільки руки.
ти читаєш щось на сцені, а в мені пульсує ніжність.
(та усе в мені пульсує, на весь зал)
а ти не думай, я тебе уважно слухаю.
коли ти ідеш повз мене, враз зникає моя святість,
а натомість виникає незнайомий досі потяг
я не знаю, що робити, але я хочу пробратись
хоч кудись до тебе ближче: в сни, у вірші чи під одяг.
коли ти стоїш із нею, мені хочеться вчепитись
в твою шию чи за руку, в тебе вгризтися зубами,
чи руками, чи ногами, аби лиш тебе схопити,
щоби стати твоїм другом, або братом, або мамою.