Я егоїстка?
Мабуть, ви праві.
І я, бувало, думала про себе.
Тримає час гріхи мої нові,
Коли старі ще відмолити треба.
Я Лицемірка?
Що ж, можливо, й так.
Життя навчило маски одягати.
Щоб викупити спокій на п'ятак
Доводилося інколи брехати.
Я надто горда?
Вперта, як віслюк?
Якщо і, так, не вам мене судити.
Я від повчань втомилась і наук,
А ідеально не навчилась жити.
Бездушна я?
Жорстока і черства?
Ну що іще там? Це усі провини?
Я визнаю, були й мої слова
Бездушними, жорстокими, черствими.
Були й дороги інколи криві.
Бувало, й зло лишалося за мною.
Я егоїстка?
Мабуть, ви праві…
Та я й не прикидалася святою.
Як бачиш, я — не подарунок долі.
Терпи таку, або втікай щодуху,
Поки ще ми не з'їли пуда солі
І світ не встиг замкнутися наглухо.
… Свавільна, гостра, не терплю розлуки.
Я, мабуть, від природи трохи з перцем.
Дивися сам, до кого тягнеш руки,
Щоб потім не хапатися за серце.
У нас з тобою дуже різні мови.
Чи можна їх в єдину об'єднати?
Повір мені, повір мені на слово:
Тобі не вдасться бурю покохати
