коли вони мене питають, що я в них знаходжу?
чи люблю? чи просто тримаюсь біля?
коли обіймають так неначе я зараз піду,
коли вони дивляться вслід, і руки у них німіють.

коли я говорю, що я пуста і нестабільна,
коли не беру трубку, коли виключаю мобільний,
коли "вибач, у мене екзамени, давай в наступну неділю",
коли не можу сказати, чи залишусь я надовго, а чи піду.

коли вони обманюють себе, засинають зі мною в обнімку,
проводять всі вихідні в пошуках подарунку,
коли потім розповідають, ледь дихаючи в трубку,
як вперше мене побачили, і як боялись мене зупинити.

коли я відвертаю очі, рахую у парку ліхтарі,
коли не пам'ятаю першої ночі, і всі наступні дні,
коли викликаю їм таксі, говорю дурню усяку на самоті,
лиш би вони не здогадалась наскільки для мене чужі.

коли все це з ними стається, я ламаюсь в собі,
я тримаю голос напоготові аби сказати "ні",
коли вони знову пропонуватимуть рай мені,
і не тому що я проти,
тому що попеклась в житті.