Ну скажіть мені, чому я завжди вірила і вірю людям, чому знов і знов вони мені зраджують, а я дальше вірю. Я не вмію відпускати, я це визнаю, просто я ніколи не розуміла, як можна сьогодні клястись в коханні мені, а завтра -іншій, як можна казати, що будеш поруч завжди, а вже завтра бути за тисячі кілометрів від мене душею, як можна дружити з дитинства, а потім казати, що пройшов час, ми стали інші. Куди все зникає, для чого ці слова, якщо ми не вміємо за них відповідати. Чому, коли допомога потрібна найбільше, то її ніколи нема, чому коли вам потрібна допомога, то завжди знаходжу для вас час, вам зовсім нецікаво, чи я зайнята, чи маю інші справи, вам потрібно допомогти - це єдине, що я знаю. мені не треба дякувати, я просто хочу, щоб ви були поруч завжди, це найбільша подяка