ці двоє напевно якісь ненормальні –
кажуть про нас на небі
без даху без страху без клятви без спальні
без всього що іншим треба
на голих понтах на порожньому полі
на малоймовірній довірі
ростуть безсоромні скоромні і голі
як трави чи риби чи звірі
блукають в пітьмі і пливуть проти плину
все насамоті й поодинці
хіба так людина шукає людину?
хіба чоловік це і жінка?
хіба вони знають хіба вони вміють?
хіба вони схочуть і зможуть?
чому не попросять чого не спитають?
на що сподівається кожен?
а ми собі мовчки дійшли аж до краю
і пекло на рай перекроюєм
ми знаємо те що ніхто більш не знає:
ми є
ми вже разом
нас двоє