ці двоє напевно якісь ненормальні – кажуть про нас на небі без даху без страху без клятви без спальні без всього що іншим треба на голих понтах на порожньому полі на малоймовірній довірі ростуть безсоромні скоромні і голі як трави чи риби чи звірі блукають в пітьмі і пливуть проти плину все насамоті й поодинці хіба так людина шукає людину? хіба чоловік це і жінка? хіба вони знають хіба вони вміють? хіба вони схочуть і зможуть? чому не попросять чого не спитають? на що сподівається кожен? а ми собі мовчки дійшли аж до краю і пекло на рай перекроюєм ми знаємо те що ніхто більш не знає: ми є ми вже разом нас двоє