коли мені буде двадцять я позриваю штори зі шкіри, добіса щоб ти бачив моїх риб вигини щоб ти бачив мої вигини розгорятимусь згасатиму стільки пострілів в небо і нічого не відчуваєш? нічого не народжуєш! а блакить вибухає пахощами аж по шию коли мені буде двадцять я залізу в мушлю чийогось океану і буду боліти з очей вода для когось, може, священна? як стіни моїх церков їх шепіт молитв хвилює, обіймає, гріє звідки стільки пташок? коли мені буде двадцять я стану супутником його очей бентежитиму припливи-відпливи підшкірних морів скажи, що маєш когось хто цілує тебе уві сні тікає а потім ще довго іконою висить над тобою наливає, як хороше вино як тут не сп'яніти?