великою удачею в моєму житті було те, що я найшла таку людину на яку було приємно дивитися, слухати, мовчати, щиро сміятися і з нетерпінням чекати дзвінка або зустрічі.ніхто незнає що насправді в мене на душі.Я можу сміятися коли все настільки погано, що це не можна навіть передати словами.іноді мені дійсно дуже важко сказати те що так рвется назовні.твоя біль-це тільки твоя і скільки б люди, які тебе оточують не говорили шо все буде добре, як глибоко вони тобі співчувають, ніхто з них не відчуває і половини того, що відчуваєш ти.Іноді так хочеться подзвонити і просто сказати"я дуже сумуюза тобою!".ненавиджу цей стан, коли на кожну смс, на кожен дзвінок смикаєшся що аж серце завмирає, і чекаєш що висвітиться той самий номер.Я просто не та людина, яка забуває швидко.Як би можна було б повернути все назад, я б зовсім по іншому прожила б деякі моменти.наша проблема в тому що ми не робимо якіхось кроків щоб вберегти людину яка дійсно важлива.коли для тебе людина починає означати більше ніж своє власне життя, то тоді треба над цим задуматися.Можливо з приходом саме такої людини ти втрачаєш багатьох друзів як ти думаєш на той момент, але це не так це вони самі роблять свій вибір і йдуть з твого життя.