я все розумію.
тільки не можу схавати того, що людина здатна кардинально викинути з свого серця когось. я готова розбити свій улюблений ноут об стіну, кнути об плитку кружку"моя любовь к тебе крепка, как стена", розбити її нахер. коли бачу, що відбувається. це нездорова злість. я скоро від неї здурію. невже мене врятує заняття собою. цікаво, як я витримаю кожну секунду того часу, коли забиратиму речі. кожен погляд тепер буде для мене іскрою, але неприємною і опікаючою( (я знаю, що я люблю. не вимагала ніколи також для себе, але чомусь вірила наспраді, що я кохана. виявилось, все гірше.простіше.кому ти нахрєн треба, якщо до тебе там було дохрєна не гірших, або ж чим ти краща за них, ти стала такою як і всі для нього. вот і славна. блядь.сука. мене все бісить. моральні цінності бісять. бісить няшні статуси, і щасливі фото в вк, де вони думають, що їх лбов найсильнша в світі. ха-ха-ха. уже смішно. така любоv, не доживе до ранку, і ніч тим часом все змінить.ха-ха-ха. варто лише відступитись хоч одному на крок. прийде час для ненависті і помсти всіма способи.хоча я погоджуюсь. спосіб відсутності-найстрашніша помстта. наморднік. досвід, ага. дибілісз і біль. захльобуйся ним сповна, рви на собі волосся, ковтай гарячу воду в душі, обпікай горло, здирай шкіру на нігтях до крові, пошкоджуй емальна зубах від надмірного куріння, плач в трубку мамі, йди завірюхою-всім похуй. тобто йому-бо він всі для мене. мені сказали, що я примітивно думаю. може і так. яле цей опік залишиться назавжди.я зупинилась, спіткнулась і впала. він мене не підніме більше. і не витре сльози. і не врятує.забравши у свій однокімнатний світ.