деколи я думаю, що для таких як я ідельний чоловік, це той, який буде переживати зі мною мої депресії, спасати мене від них, тримати з аруку, витягуючи мене з минулого, і коли завірюху цього цунамі мі переживемо, моїм всім, моїм минулим і майбутнім, посправді стане він. але… чи зможу я тепер допустити когось до себе? знаючи свою цю рису, знаючи, яку біль я своїми думками можу принести тому, кого люблю?… не знаю. життя-гавно і ми у ньому теж, бо ми люди. чогось я чекаю від інших, чогось від мене. варто тепр думати тільки про когось, аби все складалось, бо тільки таким чином, можна врятуватись.