кожного дня біля твого дома проходячи я йду повільніше і ниби-то зупиняюсь на 10 секунд

чекаю тебе

але знаю, коли б я не підішла, ти завжди виходиш пізніше.на 5 хвилин/10/чи на вічність

твої очі.суміш солоного окена, та Дніпра.твої вени на руках-наче наші шляхи додому

і я їду в трамваї.думаю про тебе.вихожу з перехода і думаю про тебе

я їду в ліфті і думаю про тебе.

але тоді коли наші очі перетинаються, я бачу нас.я бачу нас.розумієш?

між нами відстань у 3 хвилини, якщо йти пішки і без ліфта.і в той час між нами льодовитий океан.і нічим його не зігріти

між нами ті суботні вечори і надпис онлайн в конакті.між нами тисяча людей, але твої руки я пізнаю поміж сотень інших

між нами сонце.підійдеш ближче-обпечешся.далі-замерзнеш.так і маємося.так і стоїмо на хрестику на асфальті.чекаєм хто ризикне.я більне в силах

не вини мене.я не винна.я просто вже сгоріла від того сонця.