А жовтень, вцепившись у тепло
Так ніжно його обнімає.
Так просить його, щоб не йшло,
Так молить, стогне, благає.

Про печаль цю мені у вікно
Тихим вечором вітер співає.
Чи ж не спів то, а трагічне кіно,
Де в кінці тепло помирає.

Я подумки поряд, мій жовтне,
Хоч час все тікає від нас.
Да поки ж душа не замовкне.
І промінь тепла ще не згас.

Я зустріну тебе на стежині
І побачу те волосся руде.
Що зливається з листям і нині.
Та не кожен тебе так знайде.

Я погляну в ті очі- тепло,
Що з твоїх рук в мої полетить.
Твоє серце його зберегло
І тепер до весни воно спить.

p/g