"у мене все чудово, дякую" - ось так я й брешу щодня відповідаючи на доволі банальне і просте запитання "як ти? "
чому я завжди тут нию? бо нема більше кому. раніше ще Вані могла, але він називає мене дурною. мабуть, так і є.
знаєте що зараз мені хочеться, от хочеться найбільше на світі? щирих обійм, тааак; 3
люди повинні бути сильними, я ж не виключення, але я ламаюсь, знаючи, що все не так, не так як мені хотілося б. а що мені заважає просто встати і взяти те, що я хочу називати "своїм"? гордість? сумніви? ну от що? якщо хтось знайде відповідь, будь ласка, зателефонуйте -___-
чому я не можу визнати своїх бажань чи не бажань? чому? невже я боюсь? ха-ха. так багато питань в голові і жодної відповіді. можливо, все буде ясно наступного тижня, а, можливо, й ні. от і що мені робити?