Ніхуя не пам'ятаю…а навіщо мені їх пам'яти? Були - загули. Ми винуватці своїх промахів, пошуків, зацікавленості. Мене ніхто не кидав в лайно суспільства, я сам став у нього трьохполосним кєдом. Промахнувася…і шо? Жаліти, переживати, не находити собі місця через…. людини ?! Та їх хуйова хмара на цій землі - молочні, бананові, шоколадні, вишневі, а ше й інколи з відтінком синього, блідного…
Я себе не заспокоюю тим шо їх хуйова хмара…факт констатую. Бо чого ж маю нєрвнічати? То сталось. І шось видумувати і повертати те що об'єднувало, бажання - нуль. І це я вважаю нормальним, в цьому нічого дикого немає. Адже тебе, в один пасмурний день, може кинути той, хто з тобою був все твоє життя.
Треба бути готовим абсолютного до всього, і те всьо сприймати з адекватною реакцією..
Знаєш..хтось через такі втрати починає балуватись запрєтними плодами…тіпа тапіть горє в алкаголє, чи махоркою балуватись, чи заставляти рєвнувати або взагалі на зло трахатись зі всіма…. або все разом. І то я мовчу за страшніші гріхи, по-типу вбивства або самогубства, жостких присядів на ігли, порошки, камінці якісь (щібьонка?!) …
Дуріють люди..втрачають люди…а мізків не прибавляться ні грамма.
Ті кого покинув я, або тим хто покинув мене, я реально щиро бажаю шедевральної жізні в самих найкращих, і найцікавіших її проявах..бо блять. Тримати на когось образу, навіть після самого жосткого, морального хардкора для мене, не маю права.
Хоч і розумію шо робити добро дурному - то як лити воду в океан..але так мене навчили.
ПІС.
