__напиши листа, порахуй до ста.
і спали..
слова, які немають можливості бути сказаними вживу_
Не розпочинаю навіть з банального "привіт".
Як у тебе справи? Ще запитаю як вона..?
Що нового у тебе?
А ти звісно нічого не скажеш.
І не знаю, чи хоть щось від тебе почую взагалі.
І чому себе так ведеш теж не розумію.
Не я це почала, не я закінчила.
А виглядає ніби навпаки.
А знаєш, я не думала дійсно, що так буде.
Що вже не чекатиму твоїх повідомлень та дзвінків.
Хоча, можлио це ще не The end?
А я ще шкодую, про те, що зробила.
Початок липня, і про нього, напевно шкодую.
Чому? Бо не було б тієї болі, але і напроти не було б
того всього, що зараз маю.
Але не шкодую, що ти був.
Що існував десь зовсім поряд,
а потім просто зник.
Знаєш, у мене все добре. Я по традиційному списку справ
прогулюю пари, сидячи з новими і старими друзями в Соло.
Вже все добре, хоча й не сподівалась, що зможу так сказати.
Ніби й не було погано. Але гірше це, коли ніяк. Якраз саме так і було.
Довгий час.
Дякую, тим хто з'явився поруч. Вони хоча б якось заповнюють певні проміжки.
Ті, що вже були пустими.
Нові знайомства, нові друзі це завжди класно. І все-таки є ще такі, яким можна довіряти. Є такі!
Але все одно з тобою переплітається кожна секунда. Але я вже навчилась не помічати, для мене вони вже як мізерні частинки того, чого на даний момент просто немає.
Ти є, ти десь поряд.
І я знаю де ти. А оце й заважає.
А якби ти зникнув? Я б забула?
_Те, що можна повернути, але мабуть не варто_