Інколи здається, що найкращі, найважливіші люди в житті даються нам дуже рано, ледь не в дитинстві. А потім ми собі йдемо далі, залишаючи їх позаду з легкою душею, - мовляв, у майбутньому щось і краще трапиться. Відтак через багато років сидимо собі десь на підвіконнях чи терасах порожніх кав'ярень, дивимося в дощ або в чужі обличчя перехожих, п'ємо своє віскі чи лате і думаємо: ну, і де ви?
(Ірена Карпа)