Мені нарешті більше не болить,
Не хочеться кричати як востаннє.
Перечекала марево століть,
Поки життя звільнилось від чекання.

Ну а тепер відчинене вікно,
Тривожно… Але хочеться шукати.
Не забувається те, що було давно,
Бо іноді так хочеться згадати…

На диво, відчувається тепло,
Коли згадаєш щастя шелест,
Здається, що то було так давно,
Але в душі зостались вічні щеми…

Але життя живеться і біжить,
І ти за ним частенько не встигаєш.
Боїшся. Зимно. Знову заболить.
Та, тим не менше, все ж таки палаєш.

Таня Самадова