Сьогодні ти сказала, що можливо зможеш переїхати. Для мене це було дуже неочікувано. Дуже болюче. Я зрозуміла, що можу втратити тебе. І напевно назавжди. Я зрозуміла, яка ти мені важлива! Я була охоплена страхом. Відразу стільки думок промайнуло в голові. Що? Як? Навіщо? Я дійсно не уявляла, як я буду без тебе. Таке вперше. Я вражена. Я була готова заплакати і прости тебе, щоб ти ніколи не їхала. Ніколи і нікуди! Але я розумію, що це є твоє майбутнє. І ти сама собі його будуєш. Робиш так, як буде краще. Звісно тобі в цьому допомагають батьки. Підтримують. І я тебе підтримаю. Я розумію наскільки це тобі важливо. Бо ж знаю, що і ти мене підтримаєш. Ти будеш завжди на моїй стороні, яка б ситуація не була. Не важливо було б чи я права.
Я дуже тебе полюбила за 2 роки. Я просто вся в тобі. В нас ще є час. 2 місяці в нас є. Але що таке 2 місяці? Більше нічого. Це жахливо. Ця думка руйнує ще більше все те, що було. Не хочу, щоб ми сварились за цей час. Ми повинні все зробити, як треба. Але може і скластись так, що ти нікуди не поїдеш. Не хочу казати, що я була б цьому рада, бо буде виглядати егоїстично. Але ж я не така. І ти єдина, напевно, це знаєш.