Обережно, двері зачиняються. Наступна станція –
Контрактова площа. Вийти можна, але це не вихід.
Вихід тоді, коли видихаєш з полегкістю, як після сексу.
Коли можна впасти горілиць, а в голові в тебе крутиться,
Як якась призабута мелодія, якась мелодія.
Це як в дитинстві з уроками математики:
Пропустиш їх кілька, а потім вже нічого не розумієш,
Дивишся, диву даєшся, і нічого не розумієш –
Всюди якісь формули, ієрогліфи, цифри, і це радше живопис,
Ніж логіка. Так і з життям: дивишся на нього зачудувано,
Як дитина, почуваєшся, як на новорічному святі: всі
Читають вірші, розігрують ролі, кривляються, фотографуються,
І за все це потім отримують подарунки. Думаєш:
Невже це і є життям, моїм життям, ця хуйня
З дешевими акторами і такими ж цукерками? В мене
Завжди були проблеми з математикою. І з математичкою.
І з новорічними святами, і з віршами. Із життям, зрештою, теж,
Що вже тут приховувати. Обережно, двері зачиняються.
Наступна станція – наша розлука. Вийти можна, але хіба це вихід?
Виходять на сцену і на розстріл. Виходять, коли можна вийти
Із себе. Коли можна вийти в когось, кого любиш, як на прогулянку.
Прогулятися чужими думками, збаламутити їх, стиснути серце,
Засмоктати під ложечкою, потягнути вниз за кадик, аби
Той хтось сковтнув слину, немовби від хвилювання чи збудження,
Побути чиїмось внутрішнім голосом, розбудити вночі зсередини,
Полоскотати нерви, показатися раптом перед очима, коли той хтось
Заплющить очі, під час сну сидіти між очима і між повіками,
Вчиняти якісь дива і геройства, снитися, словом.
Ти все це вмієш, у тебе бездоганно вдається. А я
Ніколи не давав собі ради з тією математикою, і математичкою,
І новорічними виставами у садочку, і цукерками, і живописом.
Обережно, двері зачиняються. Наступна станція – Ти.
Невже вийти?!