from lviv with love

цієї осені немає причини, щоб помирати -
замість нього клавіши фортепіано цілують подушечки пальців і пристрасно трепле волосся поривчастий вітер.
львів - це саме те обітоване місто, де починаєш вірити в себе, ніби у бога,
навіть якщо до цього ніхто у тебе н і к о л и не вірив -
та й ти сам взагалі був атеїстом.
вона канонізує вересень, жовтень й листопад, немов святу трійцю, й шепоче молитву за тих, хто у морі, з тремтінням у голосі, ніби пише курсивом,
не знаю, звідки в її тонкому жіночому тілі стільки майже солдатської мужності,
а у тихому слові - немов у алмазі міці, стільки потужної і руйнівної сили.
понижається ртутний стовпчик термометру - товстішають светри, холоднішає в серці - глибшає виріз сукні..
насправді жінкам не потрібні нафтові магнати чи хоча б бізнесмени -
треба, щоб в нього, як у Дзержинського - був холодний розум, гаряче серце і чисті руки.
львівська осіння романтика - означає дрімати в трамваї пліч-о-пліч, ділити на двох одну парасолю..
(серце найбільше руйнується не від міцної кави, міцних сигарет чи алкоголю,
а від міцної любові.)

p.s. любий,
приїжджай до львова.