Цей день був насправді особливим. Пам*ятним, я б сказала. Почалось все з шостої ранку. Швидкі збори, хвилин 10 в темпі до школи, а там кульки, квіти, подарунки, усмішки, бо день вчителя. Було гарно, школа дала позитив на весь день. Мене ще й вигнали серед учительскої говорити промову і вітати вчителів. Це був епік фейл, бо морозила якусь фігню. Але все обійшлось. І це добре. потім трошки втомлена, бо не виспалась йду додому, збираюсь за годинку й біжу до французького. Там зустрілась з Сашою, Таньою, побачили жовтий бусік з лисим дядьком всередині. Потім години 4 розмов, обговорень, ржаки і спогадів різних. Було прикольно.
Ну от, ми вже в Хмельницькому. Місто непогане, але якесь малолюдне. Вінниця жвавіша. Навколо купа хіпстерів, стильних людей. І всі курят, блін. Це якась манія.
З одного боку стоять волонтери, в яких ми чомусь не додумались все розпитати, а з іншого входу стадіону вже юрмиться натовп. Протискуємось туди, спочатку сфотографувавшись на фоні афіші, і починаємо розпитувати у всіх навколо де, що, коли і як. Розумієм, що у всіх 1 фанка, і лише ми лохи в 2 будемо. Стало якось трошки страшно. А якщо нам зараз не пустять? а ми стоїмо вже в черзі цілу годину, а що ми будем робити? Я панікую, як завжди. У натовпі познайомились з 2 дівчатками з Кам*янця: Віка й Оля. Оля буха в сраку курила і співала пісень Вакарчука і примовляла" от як йобне 21 грудня кінець світу, то всім буде пизда, але тоді й вмирати буде не шкода, бо побувала на концерті Океан Ельзи" ще вона називала нас "фанатами", бо "люди яким просто подобається творчість, не їдуть за 500 км послухати музику". Мабуть, це правда.
Нас почали пускати. Ми пройшлиииииииииииии, крізь тисняву пробрались і це була радість)
Забігли в 2 фанку, майже біля перетинки стояли. На вулиці +10, ну максимум +12. А я в светрі й в джинсовці. Грів тільки натовп, у якому стояла. Цілу годину ми чекали. І Ось - священна мить, світло у фанці згасло, і на сцені з*явився Хтось.
Нереальні крики, нервові вигуки і перші акорди "Там де нас нема". Ейфорія. Бачити цю людину на власні очі. Це як сон.
А потім пісні: одна за іншою
1 Там де нас нема
2 Онлайн
3 Ти собi сама
4 Сьюзi
5 Майже весна
6 Кавачай
7 Фіалки
8 Друг
9 Вiдчуваю
10 Бiльше для вас
11 Квiтка
12 З тобою
13 Коли тобі важко
14 Без бою
15 Вище неба
16 Все буде добре
17 Той день
18 Зелені очі
19 Dolce vita
20 Я так хочу до тебе
21 911
22 Дякую тобі
На "фіалках" Вакарчук задав дуже хороший ритм.
дійсно класно :)
після Дольче Віти Славко йде
у всіх шок, прострація "невже так мало?". на дошках з дсп всі починають тупотіти, гупати, кричати "Океан Ельзи", "Вакарчук", "На біс". І Ось воно, ЩАСТЯ - він повертається, співає ще "Я так хочу до тебе" і "911"
Нереально круто було. Тут все, океан ельзи збираються і йдуть. Світло у фанках вмикається, на сцені гасне
Гупали, стукали, кричали - 0 рекції. Всі починають розходитись, ми встигли перелізти в 2 фанку, біда-печаль. І тут ВОНИ повертаються. Вся хвиля натовпу, що встигла вийти починає повертатись. Ми, як дибіли, знову перелазимо через перетинку, йдемо в 1 фанку. І остання "дякую" була неперевершена. Це було неймовірно.
Все, концерт закінчено. Емоції переповнюють, у вухах позакладало. Вирішили постояти, почекати із купкою тих, що надіяться на милість Славка і його автографи. Стояли, мерзли, співали, кричали. Спрямовували свою уяву і думки на прихід Вакарчука. І тут, о диво, він прийшов. Я не могла повірити своїм очам. Він так близько! Серце просто вискакувало з грудей. Це було імпосібл. Дуже класно. Він пройшовся, дав нам автограф. Я до нього доторкнулась. Сказала йому "Славко, ви робите дуже класну музику", а він повернувся, подивився на мене і каже "Дякую". То було щастя найвищого рівня. Абсолютна ейфорія. Кайф вищого ґатунку. Як оргазм.
Слів не було, були сльози. Щастя, радості всього чого хочеш. А потім крики і писк, обійми. Як мало людині треба щоб бути в цьому прекрасному стані. Це був як сон. Не вірилось довго.
Навіть в машині це було важко зрозуміти.
просто прострація
Ще година сміху, радості, поки моя свідомість змирилась з цією інформацією.
А потім сон і дім. До ночі ще трусило.