Ці бешкетливі дні,

Оці байдужі очі,

І сумно так мені

Людського співчуття побачити я хочу.

В байдужості усі живуть

І горе всім людське байдуже,

До себе лиш всі співчуття людського ждуть,

Ти обернись, мені болить так, друже,

Начхати всім на сльози ці гіркі

Лиш егоїзмом переповнився цей світ.

Як же байдужість ця болить мені

Все гірше лиш із плином літ.

Нехай всі відвернуться

Та співчутливих поглядів я пошуку не припиню,

Можливо, деякі і відгукнуться

Для світу доброго й нового душі дверцята відчиню.

О світе, нечутливий та жорстокий

Безжальний світе, стань добрішим,

Неначе звір багатоокий,

На жертву так дивитися видніше,

Чому б не посміхнутися тобі, світе,

І спраглим душам дати доброти.

Дерева й ті до сонця тягнуть віти,

Не припиню з байдужістю я боротьби,

Чому яскраво так в очах твоїх палахкотить ненависть,

Чом раниш наші душі ти,

Чом полюбилося тобі це почуття жахливе - заздрість?

Почуй в собі ти поклик доброти.