Зірки мов цвяхи
прибиті вчасно
у чорнозем небес.
Ти сам визначаєш –
горе і щастя,
які з тобою і без.

Твої суглоби
і кров стрімка,
твої ознаки життя -
осипаються ніби луска,
ніби дрібне сміття.

І сенсу немає у боротьбі,
І у покорі теж.
І кожен дзвінок сповіщає тобі
живеш ти чи не живеш.

Але автострада біжить в ніде,
А там – вибуховий стан.
І якщо сонце раптом впаде –
Воно впаде в океан.

Й ритмічно хитатиметься трава,
над головами людей…
коли ти знайдеш нарешті слова -
слова знайдуть тебе.

І мови сліпої краплі руді
Ловитиме тиша густа.
Птахи твої будуть пливти по воді,
безмежною буде вода.