Роблю ковток – всередині, мов щось горить. Щось обпікає полотна душі вправним пензлем Пікассо. Де ти? Мій омріяний материк? Я живу в нескінченній черзі вокзальної каси і чомусь ніяк не наважусь взяти собі квиток.
Назад у майбутнє чи вперед у минуле? Туди, де з моїх бажань справді вийде щось вартісне, путнє. Де б потяги мрій з дійсністю не зіткнулись.
Між вчора, сьогодні й завтра прокласти ледь помітний місток, щоб було до кого повертатись, кого обіймати і з ким радіти. Нехай воля у мене крихітна та тендітна, зате характер кілограмів на сто.