я тону в тому, що не можу подолати. я відмовляю каві і п'ю зелений чай, котрий уперше полюбила на прийомі у Каті. я загинаюсь у самій собі я потрохи стаю гіршою копією самої себе. в моїй голові постійно вирують думки про те, що я мушу контролювати себе, але лише постійно зриваюсь. приступи все частіше й частіше. можливо дарма я відмовилась від заспокійливого. дарма я розказала найсокровенніше, найстрашніше що в мені є. мені так страшно, як ніколи. я застрягла у вічному страху. я поняття не маю, як себе звідси витягти, але одне я знаю добре: до світанку, ой як не близько. і я подолаю, хіба вперше? було й і гірше. кому як мені не знати?бо істина одна, найтяжкіше в нашому житті це звісно Кит. і краще віриться