І ніби й квіти, але явно не у волоссі. Скоріше в голові. Це схоже на те, коли у закоханих метелики по тілу бродять. І ніби роками тільки пробивалися паростки, щось таке схоже на щось таке живе.

Спалах, яскравіший за згоряння зірки чи феєрверки на новий рік. Спалах, пробуджуючий свідомість. Так – так, ніщо інше як свідомість. І чекати можна ж усього життя, щоб паростки ті розпустилися. І ось, нарешті. В голові моїй зацвіли ці червоні гербери та орхідеї. Розцвісти ж вас змусив такий сильний поштовх, що ледве на ногах втрималася.

Але, все ж таки, це надзвичайно. Не тільки в плані приємного і незвичного, а й в плані неочікуваної довгоочікуваності.