Спитаюся тебе, чи ще болить,
що нас разом життя не поєднало?
Чи образ мій у згадках майорить,
і чи мене тобі в житті замало?
Чи диво я, якому зрадив час,
чи дивовижна зрада ідеалу?
Чи мій дзвінок нагадує про нас,
чи нас по різних казках розігнали?
Секундну правду вловлюю в думках:
та хто ж я, щоб тепер тебе питати.
Не та, що засинала на плечах,
лиш та, кого хотілося кохати.
Мечем надій розсік і гнів, і страх.
Солодкий щем цілунку — тільки мрія.
Так, вже не я іду до тебе в снах,
лише ім’я приємно душу гріє.