Напевно колись я і відчувала стільки старху. Але стільки одразу, через чур!
Я ніколи не могла подумати, що в якийсь простий святковий вечір зі мною колись таке трапиться. Ніколи не думала. Але все ж, це трапилось.
Якщо на правду? Я б зараз могла б зовсім не писати цей пост, а просто лежати закопаною в лісі, і не ясно чи ціла.
Проста вечірня прогулянка, щоправда в святковий вечір, коли у темних кутках міста блукають дуже підозрілі люди.
Чому я вийшла з дому? До Саші. Ні, з нею все було добре. Хоч і глибока темнота нас поглинала. Я бігла додому, і все ж, закінчилось все нормально. До того момента, як я сказала старшій сестрі, чи не хотіла б вона пройтись. Ми йшли.Поки не побачили їх, їхні страшні та п"яні обличчя, страшну машину і косі погляду у наш бік.Все ніби так і залишилось, до одного АЛЕ. Вони розвернулися. Ми бігли куди бачили, доки не сховалися в кущах.Вони 2 рази нас шукали. ТАК , вони знову поверталися, і прочесували де ми. Чекали нас. Серце ніби розкололося на дві частинки і розтало, щоб завдати болю. Коли вони зупинилися саме поблизу нас, то на той час в мене лише були темні догадки, що вони можуть з нами зробити!
Не знаю яким чудом чи дивом. Вони нас не побачили. Обернулися в іншу сторону і почали прочесувати вулицю. Коли ж ми зрозуміли, що вони нас не побачать(можливо), ми бігли. Бігли ми чимдуж і з усіх сил. Кажуть, що виділяється адреналін. У мене його було по саме горло. Коли ж ми побачили, що їде машина за нами..Не знаю яким чином, але ми просто так сховались. Перечекали поки вони проїдуть. Дві грязні, страшні пики.
Небезпека ніби минула. Але нас трясло. Ми ледве вимовляли якісь слова. Переляку не було меж.Ми вже просто йшли і трусились, коли до мене подзвонив він. Я сказала, що ховаюсь від можливого маньяка і кинула. Я сказала це голосом повністю розгубленої дівчини, яка просто..просто в шоці!
Коли прийшли додому, все ніби закінчилось. Вдома все так само, ніяких змін..
Я передзвонила йому, щоб розказати..щоб не хвилювався..
і щобуло далі?Мене розчавили!
Розказавши всю страшну історію, після слів: "Мене могло б зараз вже не бути", він запитав що я сьогодні робила
???????????????????!!!!!!??!?!?!???!??!?!?!?!??!??!?!? Б Л Я Т Ь
просто інших слів немає. Я просто вбита. Не думала, ніколи не могла подумати, що така близька людина виявиться такою байдужою.