ми починаємо говорити про осінь як тільки ночі стають тихішими холод вправно цілує подушечки пальців ранковим диханням з кожною осінню ми стаємо мудрішими і якщо є кого обіймати то обійми теплішають… дихати глибоко…нутром відчувати знесилений видих життя як одне із мистецтв осягнути по своєму одного ранку ми прокинемось і один із нас стане воїном… голос дає силу лякливим стискає горлянку і вуличні пси тулячись до свинцевого розпеченого асфальту відчувають як приходить осінь… усвідомлюючи втрату тепла… а у більшості із нас тимчасовий параліч сковує серця… застрягає у прогалинах часу невідома мета і якщо ти ідеш то іди до кінця…
та маючи сміх що причастям лягає на губи молебень душі із якої стікають слова коли листопадові вірші читатиме грудень біль стихне не стихнуть серця…