знаєш, от саме тоді коли поряд немає чужих думок та порад.коли збоку лише книга, незнайомі лиця, стіни номеру готелю такого спокійного кольору.саме зараз почала розуміти себе краще.і знаєш, до цих пір я не відпускала тебе як казала тобі і сама себе в цьому впевнювала.це просто був невдалий самообман.саме так. один з кроків до того, щоб повністю відпустити тебе зробила в перший день.будучи тут.в Луцьку мені це не вдавалось.а далі все за течією думок. все в мені.всі спогади.все це й залишиться там.але я не стала байдужою до тебе.і можливо в цьому мій мінус.бо знаю, що ти намагаєшся забутись, закинути все десь далеко в себе і не повертатись до цих ніби світ меморіс.я розумію тебе.напевно. тоді раніше не розуміла, - не могла через біль. і коли щось змінилось в мені.я змирилась.вже відпускала…так почав тримати ти.словами, яких від тебе було чути настільки дивно.я не знала як вчинити правильно.але вирішила, що кінець. не шкодуйте ніколи ні про що!все на краще.я впевнилась в цьому і на цей раз. ВІДПУСТИЛА.БІЛЬШЕ НЕ ТРИМАЮ. пс цінуйте тих, хто поряд. ти вже це знаєш.ти зрозумів-але було пізно.