якщо вітер має легені він дихає річковою водою
та побачивши привід ріки що заблукала назавжди
не промовляй її ім’я вголос і навіть пошепки
адже немає у неї ані початку ані кінця
й тече в нізвідки захлинаючись власною самотою

вночі приходить запрошення на язичницьке свято
і сомнамбулісти ще звечора сходяться до дверей
не даючи тобі ступити за поріг зі світлом у пригоршях
поки жінка у дранті задихано танцює серед трави
що лоскоче її коліна і стегна і тягнеться вище

удень від спеки плавляться годинникові стрілки
і в середині літа розумієш що в цій кімнаті
можна померти просто від неспроможності дихати
повітрям що має запах чорно-білих світлин у хроніках
які опівночі приносять газетярі

тільки би вона не продовжувала говорити слова
які так багато розповідають про наші сни
що всім іншім залишається тільки мовчати
відчуваючи як мовчанка повільно заповнює
осиротілі тіла