Сьогодні такий собі дуже навіть хороший день. Але до кінця дня настрій абсолютно вичерпався. В мене сьгодні були всі стадії. Я сміялась, була досить спокійна та плакала. Сміялась я практично весь день, переважно хороший день, час від часу була спокійна та потім аж плакала. Плакала від того, що частинка мене завтра їде. Я збожеволію. Мені вже погано. Я говорила по мобільному та в моїх очах набирались сльози. Як жахливо розуміти, що людина, без якої прожити і дня не можна їде. Їде на два тижня. Я просто з"їду з глузду. Чуючи її голос по телефону не дає мені повірити в те, що на два тижні наш зв"язок перерветься. Я не буду знати де вона, як вона. І відповідно вона про мене. Це каторга. Це пекло. Для нас двох. За місяць нашої дружби ми просто нереально зблизились. Справді нереально. Але приїхала Богдана. Вона як швидка допомога, коли потрібно вона завжди поряд. І коли не буде Іванки, буде вона поряд. Вона завжди поряд.
Іванка, як я тебе люблю. Безмежно. Я зараз плачу. Дуже. Я не знаю як я буду. Я вперше плачу, як хтось їде з моїх близьких. Справді, це вперше таке тяжке прощання. Як я буду? Без тебе. Як?