Нічні стіни моєї внутрішньої пустелі тепер віють прохолодою. Раніше все було не так, але хто ж його знав, що так те зло причаїться між нами.
У темному закутку наших сердець воно тихенько шаруділо своїми гримасами. І не дивно, що ми не помітили те волохате бісеня, воно знало де заховатись, чекало свого фінішного виступу, на арені наших почуттів. А допоки розігрівало полум'я час від часу підкидаючи дров, і готувало нову пастку для нашого спільного майбутнього.
І, мабуть, як би сильно ми не пручались, ми всерівно не змогли б його знешкодити. Наші внутрішні люди настільки здружились, злюбились, зплелись в одне ціле, що їм ніколи було помітити той зловіщий чорноокий дух.
Як так вийшло, що якась брудна потвора змогла розділити два, вже майже споріднених світи? Незнаю… Мені ще досі не вистачає твоїх зелених очей, твого кучерявого волосся, яке я не дозволяла тобі стригти, твоїх солодких губенят, твоїх міцних рук, в обіймах яких моє альтер его тонуло, наче муха в банці з медом.
І куди поділись мої високоморальні принципи, якими я завжди нудила тебе? Їх немає, бісове чортеня зникло забравши їх разом з собою. Воно зникло вкравши чудодійну стежку, що ми протоптували її так довго, від мене до тебе, від тебе до мене. А по середині був наш рай, наш спільний солодкий садок, що вміщував плоди нашого кохання. Отруївши повітря нашого спокою, чортеня забрало чашу наших скарбів. Залишивши лиш біль, злість, невимовний смуток, самотність в решті решт… І всі ці емоції, як волосинки зплелися в одну косу. Косу, яку душила з середини і зв'язувала руки зовні…
От якось так книга нашого простору розірвалась…навіть не на розділи, а на окремі слова, які зараз, нажаль, уже не мають значення. Тепер немає нашого світу, є лише примарний рай, міраж у моїй сердечній пустелі, який зникає, коли я, збиваючи коліна, стрімголов біжу до нього.
Є лише пусті стіни, розбиті мрії минулого, в яких я живу тепер…
Доля - ця бісова потвора, ця суча дитина, вона досягла фінішної прямої: Я впала в безодню наших спільних галактик, а ти…. ти назавжди закрив свої зелені очі, які я бачу тепер лише уві сні…