Щось мене прорвало на вірші:

Я хочу поважно ходити в білому халаті,

І скальпель міцно тримати у руках,

Рахувати пульс на апараті,

І про мрії забувати в попихах.

І серця розривати на шматки,

І душу в тіло повертати,

Хвороб історії рядки

В підвалі темному зі світильником гортати.

Дивитись в очі хворому на лейкемію,

В очах його ще бачити надію,

Хвилюватись більше, ніж родня,

Без сліз душу віпустити в небуття.

Не хочу помилок.Не хочу.

Я людями тим, що підвела

Безсоромно дивитися у очі.

І говорити: "Так.Таке життя"