Як добре, коли виявляється, що "философські" питання, які тебе турбують також хвилюють і твого друга. Не раз таке в мене траплялось. Але от друга-то вже майже втрачено. Давно вже втрачено. Хто винен? Чому так сталось? Можливо не треба шукати відповідей на ці питання? Але це якось неправильно. Тобі ніколи не були потрібні ці відповіді. Ти про все забуваєш надзвичайно швидко і живеш далі, як ні в чому не бувало. Дійсно, навіщо страждати? Тобі ж так легко "завоювати" будь-яку людину і зробити з неї собі друга. Але ж хіба це так просто? Наскільки я знаю, справжніми друзями стають з часом, ще й не так легко знайти людей, які тебе розуміють і завжди прийдуть на допомогу. Тому не потрібно обманювати самим себе.