Осінь знову кидала в нас литям
Тоді любов винесли разом з сміттям
А ми не знали, і далі грали вчорашнім життям
Сьогодні це влилося в мене, саме таким почуттям:
Серце куталось в простинь
Відчуваючи не заплетені коси тої самої пані
Осінь.
Лишався єдиний спосіб,
Звести помилкі гріховності в постіль
Але не затримуй мене, бо вже о шостій
Я маю зустріти сонце
Все повториться там же, ти маєш знати це місце
Пам"ятати моє лице
І де не місЦеві, рахують матеріальне взірЦем
Поверхі летять зверху до низу
Не збираючи при тому валізи,
Відштовхуючись від карнизу
За тим пронизує криза обіцяного екстазу
—Ти пам"ятаєш що було минулого разу?
—Здається так, ми не втримали домовлену паузу…