Він не кохав більше нікого
На серці ніби облога
В будинку все давно убого
Вона була занадто дорогА
Вважав від Бога
А тепер нова дОрога
Показати повністю..
У кожній бачить ворога
Лише у сад відчинені ворота
Старий фасад вже звик
Ловити крик Чорного ворона
Її срібна тмяна корона так і не покине свого серванту
"-Сер вам тут, нічого не потрібно?"
Іноді мовляв дворецький
Чи хтось йому подібний
Протяг хибний
—Це Мері прогулюється на мому папері
Бо білій пустелі
Промовив закриваючи двері
Сам до себе, чи то до стелі
Сухі очі самотньої душі, пронизували стіни
І не знали сліз, після засипання її труни
Могила зацвіла після весни
Спілкувався з нею мовою квітів
Вирізаючи з картини
Усі зміни
Складавши їх у віник
Несучи їй здував лиш пил сторінок
Знову вінок - дзвінок
Подихом кави, нагадував їй ранок
Занадто рано..!
Вони один одного кохали
Та смерть спинила їх,
Унісон як страшний сон, миттєво увірвала
Вона не знала
На кого його тепер лишила
Пішла, а з нею і дитина
Та єдина..
Лишилась лише
Одна стара машина
На даху гнила шиншила
Невдаха.. запах весь покрила
Сльози неба вбирала в себе
Вважаючи що так і треба
Слабке самотнє серце
Не витримало все це
Тепер їх разом гріє сонце
І мрія вдівця дійшла свого кінця
Але ж де "кохана доця"…?!!
Про яку так мріяли обоє
Нажаль запізно,
Вітер хрести огортає
А Мері все зітхає
** Колись і ти усвідомиш ціну чоловічих сліз
Та буде вже занадто пізно
Звісно.. зараз не цінуєш
А відчуваєш..? Це мій біль
Солодка сіль.. а ти просто вір!
Я спишу папір до дир
Ціною будуть мої крила
Аби ти мила, це не пізно зрозуміла..