Дерево надій

Останній лист із дерева зриває

Ций ненаситний буревій.

Скажіть, хіба ж то так буває?

Але ж це дерево надій.

Ніхто не бачив, як з’явилось,

Ніхто не бачив, як росло.

Воно далеко народилось

Й коріння глибоко було.

Дивись, у нього є і шрами,

Подряпини, порізи та рубці.

По ньому вже й пройшлись ногами,

Та це помітиш лиш в кінці.

І як би сонце не світило,

І як би холод не проймав,

Те гілля все йому простило.

Ніхто образи не тримав.

Квітучим домом сновидінь

І затишком було пташкам.

Куди б не йшов - нікуди не подінь.

В собі це дерево виростив ти сам.

Воно живилось не водою

І не повітрям, не було у ґрунті.

Це дерево завжди було з тобою.

В житті і будь-якому пункті.

І це все листя, що злітає,

Його ж то тягне буревій.

Це дерево…воно вмирає.

Вмирає дерево твоїх надій.