Знаєш, я не можу без тебе…
Я мрію знову побачити тебе…
Ні, не на фото…
А насправді…
Я мрію знову торкнутися до твоєї ніжної руки …
Обійняти тебе…
Я кожної ночі згадую те, що намагаюся забути…
Я вигадую тебе такого, яким ти ніколи не станеш…
Моїм… Рідним…
Можливо, ти колись зрозумієш, що лише Я була щира з тобою…
Знаєш, якщо весь світ відвернеться від тебе, з тобою залишуся Я…
Хоча, від тебе жодна людина ще не відверталася…
Ти не розумієш що таке біль…
Ти не відчуваєш її…
Ти мало про кого думаєш, хоча багато думають про тебе…
Знаєш, я не буду влазити у твоє життя без запрошення…
Я просто тихенько буду чекати біля твої дверей…
А ти, колись вийдеш з закритості своєї душі, і зрозумієш, що лише я тебе чекала…
Чекала саме тебе, такого як ти є…
Твій сміх і досі звучить в моїй голові…
І навіть, пісні нагадують мені про тебе…
Вулиці, місто…
Так, місто…
Воно щоразу нагадує про тебе квартирами, мелодіями, кольорами…
І я розумію, що тобі байдуже на всі мої слова…
Якби ж можна тебе було обійняти ними, я б писала томи книг…
Я б кожної секунди писала десятки слів…
Але це, на жаль, не можливо…
Тобі байдуже…
А мене розриває на шматки…
Тобі… Моє вічне кохання..
By Obodzinskaya ©