Так, ти стаєшь мені на дорозі і уважаєшь, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків -тисячі чорних ротів- вічно дихаєшь смородом. Ти бичуєшь святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості злості. Як звірина. Скрізь стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять в мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів і форм, застрягаєшь в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою… я не можу бути самотнім. . Ти не тільки йдешь поруч зо мною, ти влязиш всередину мене. Ти кидаєшь у моє серрце, як до влясного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочешь бути моїм планом, хочешь взяти мене. .мої руки, мій розум, мою волю і моє серце.. Ти хочешь виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажешь в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Я утомився.
(с) М.Коцюбинський "Intermezzo"