27.03, 22:44

Мабуть, я занадто нестримана. Занадто зла, знервована.

Мені дуже шкода, що я зриваюся завжди на комусь, але це ж не просто так. Щось є повштовхом. Завжди.

Я справжня. Почуття мої справжні, все справжнє. Я просто стомилася. Хочеться елемантарного: жити і знати, що я дійсно комусь треба, що мене моя половинка ніколи не зрадить, що я потрібна комусь. Мені це важливо. Я погано почуваюсь, всередині мене якийсь напряг. Мені тяжко. На душі.Я маю таку погану звичку все прокручувати у себе в голові по 100 разів. З кожним разом я роблю все інші й інші висновки, але зазвичай вони направлені не в дуже хороше русло.

Я кохаю тебе. Але ніколи не дозволю ображати мене, НІКОЛИ.

Якщо я потрібна - цінуй, бережи, кохай. Але ні в якому разі ніколи ніякими способами не намагайся зрадити, яка б та спокуса не була.

То вже буде не кохання.

Я ніколи такого не пробачу.

Дуже боляче за ті моменти, які були на протязі цих 2 років.

Я вже не та, яка буде чекати вічно тебе і надіятись на щось. Я вже інша. Я просто хочу бути коханою і кохати.

Дякую тобі за все…