Мить.

Малюючи небо в яскраві кольори за обрій сідає сонце..малюючи думки в солодкі потоки, за почуттями ховається серце..хтось просто у його морозні стінки поставив обігрівач уфо!..тоді на душі стає солодко і трішки трепетно..
Мить! захопливих поглядів, несміливих доторків, схвильованих усмішок лиш кутиком.. Ця мить пускає до своїх володінь лиш двох, без сторонніх, запускає за двері цих щасливців і ховає від цікавих поглядів…коли потрапляєш за ті двері, то мозок замовкає…він тихенько тулиться в якомусь темному закутку і мовчить..не лізе до тебе з своїм аналізом і суперечками..він просто мовчить.. А серце починає повноправно керувати процесом засвоєння миті….лишень би потрапити за ті двері!..тоді ти жадібно хапаєш секунду отого несміливого доторку, ховаєш її до спогадів, щоб потім, по завершенні миті, розтоплювати її на язиці, як солодко-приторний молочний шоколад…
теплом, терпким теплом мить розіллється по тілу, від чого ти відірвешся від землі і полетиш..десь угору, за хмари..туди де вже закінчується атмосфера, від чого перехоплює подих а тілом розбігаються мурашки…Потім швиденько хапаєш мить коли ти топилася в його очах..закарбовуєш в памяті усі деталі..починаючи від кольору очей, глибини того погляду, павутинки вій, крізь які світло пробиваючись, малювало на щічкаках химерні візерунки..міцно, міцно закріплюєш спогад у серці і потім щовечора можеш засинати під цим поглядом, вимальовуючи його в уяві..у всіх деталях..щоразу малюючи по різному: інколи свавільною аквареллю, інколи впертим акрілом а інколи сміливим вугіллям..залежно від настрою…