Всі ми втрачаємо.Олівець, ручку, ключі, гроші, совість, цноту, але саме страшне, коли ми втрачаємо людей.Вони приходять і йдуть і ти не знаєш, коли хто піде, а хто з'явиться сьогодні в житті твому.
Зазвичай ми втрачаємо через помилки. Це брехня, зрада, незадоволеність одне одним.Чи ми заслуговуєм?Напевно так, адже переважна більшість людей це сміття, це блохи.Вони заважають, бісять. Хай йдуть, Бог з ними.
Але є й ті, які цього не заслуговують.Вони всі ці роки, дні старались зберегти дружбу, кохання до останньої краплинки, а воно враз зникає, висихає. Саме страшне, що коли зникає ця людина, зникає твоя частина душі, адже людині ти віддав все і всіх, а людина пішла і забрала все і всіх. Це як ніби крістражи в Гаріку, хтось буде останнім і ти помреш.АЛЕ Ж НЕ ЗАСЛУГОВУЄШ!!Сидиш днями, мучаєшся, скоріш сам себе заставляєш мучатись.Шкода ж все, час, життя, душу, все шкода, що ти витратив на ту людину.З часом люди розстаються, кохана їде вчитись в інше місто, а ти вот сидиш і факаєш себе, і навіть не хочеш храджувати, адже її любиш, і навіть колии фізично голодний вважаєш всіх інших тупими постатями та чекаєш її, хоча вона ж може і не приїхати і разом ви вже не будете, але ти чекаєш.
Віддаватись новій людині, щоб вона так само вчинила…Щоб вона ще забрала одну частину душі, щоб зруйнувала ще один крістраж…
Закликаю всіх, будьте вірними, собі, їй, йому, переконанням, принципам своїм, не зраджуйте себе, не зраджуйте людей, котрих любите і яких ви цінуєте…чим більше ви будете себе довіряти таким людям, які будуть змушенні піти з життя вашого, тим слабшими ви стаєте.Терпіть, мучайтесь, як казав Цвейг "Расставание - это всегда лишь вечерняя заря, последняя вспышка света перед наступлением темноты." І може ви на небесах будете разом, якщо хоча б один з вас не потрапить в пекло